4. Зіткнення з Росією

4. Зіткнення з Росією

Гоголь наважився взятися за російську тематику лише після переходу від аматорського до професійного письменництва, який відбувся близько 1836 року. Цей рік був ознаменований постановкою гоголівської п’єси «Ревізор» і публікацією його повістей «Нос» і «Коляска». До 1836 року Гоголь написав понад три книги прози на українську тематику і лише три повісті, в яких дія відбувалась у Росії[208]. У той час, як фольклорна стилізація й історизм — дві головні форми націоналістичної романтичної прози — характеризують гоголівський художній портрет України, вони відсутні в його описах Росії. Для Гоголя існувала лише сучасна Росія, і в такому вигляді вона надихнула його швидше як соціального сатирика, ніж націоналіста, перейнятого фольклором і старожитностями.

Гоголь сформував свій погляд на Росію на основі мізерного досвіду. Він володів дуже обмеженим знанням про російську історію, народну культуру та країну в цілому, окрім столиць і шляхів, які їх пов’язували[209]. Після «Мертвих душ» він також був мало зацікавлений у вивченні Росії. Та все-таки він прожив сім років у Петербурзі й поринув у російське життя. Гоголівські спостереження з цього періоду спонукали його вважати Росію неорганічною культурою, загроженою розривами культурної революції Пєтра Першого. Він сформував думку про те, що Росії бракує національного характеру. На відміну від культури, звичаїв та історії, які створили художній образ гоголівської України, єдиним феноменом, який інкапсулював Росію для Гоголя, була величезна та корумпована державна бюрократія. Цей аспект російського життя лежить в основі всіх творів Гоголя на російську тематику, окрім «Портрета» й «Коляски».

Російська тематика розвинулася з повістей, зосереджених на імперській столиці, Санкт-Петербурзі, через «Ревізора», в якому інсценізується конфлікт між Петербургом і провінціями, до «Мертвих душ», сконцентрованих виключно на житті російської провінції. Оскільки Гоголеві не вдалося віднайти російськість в імперській столиці, він припустив, що, можливо, вона існує у величезному соціальному та культурному просторі за її межами. Ця відцентрова спрямованість привела письменника у своєрідний глухий кут: він кепсько знав цей загадковий, далекий світ, і яке б його сприйняття він не сформував, це навряд чи надавалося в ролі поживи для націоналістичної прози. Однак націоналізм був у моді, і читачі Гоголя очікували його від текстів Гоголя на російську тематику після того, як він продемонстрував свій прозовий талант у «Вечорах на хуторі». Але вмістити ці нові твори в націоналістичні рамки виявилося для читачів складним завданням, оскільки Гоголь зобразив Росію в дусі, вкрай далекому від націоналізму. Замість гордого утвердження ми отримали глузливий сміх. Зображуючи Петербург як денаціоналізоване, продажне та корумповане місто, Гоголь не зумів уявити російські провінції в ролі матриці гідної національної сутності.

Незважаючи на те, що негативні аспекти гоголівського зображення Росії, як правило, обговорюються з точки зору соціальної критики автора, я покажу, що — певною мірою у «Петербурзьких повістях» і особливо в «Мертвих душах» — ця критика є національною. У «Мертвих душах» автор вдається до рясного використання націоналістичних термінів та ідей, але утримується від національного змісту, пропонуючи похмуре свідчення національного статус-кво. Романний прогноз майбутньої національної слави розбивається об контекстуалізацію. Тоді як «Ревізор», на відміну від «Мертвих душ», позбавлений націоналістичного дискурсу, рецепція цієї п’єси залежна від націоналізму, від питання, чи справді Гоголь вважав написане правдоподібним зображенням російської нації. Справді, палкі дискусії точилися навколо гоголівського образу Росії, і в цій частині вони будуть відстежені. Одні стверджували, що цей образ точний і визнали Гоголя оригінальним російським талантом, тоді як інші звинувачували його в карикатурності та антинародному наклепі. Отже, як тільки Гоголь переходить до російської тематики, він водночас входить до світу націоналістичної культурної політики Росії. Це небезпечне поєднання обіцяло великий зиск — перетворення на національну ікону — і водночас зробило Гоголя вразливим до нападок, якщо його образ російської нації буде визнано непристойним, яким він, утім, для багатьох і був.